ЗЛИТТЯ САМЦЯ РИБИ-ВУДИЛЬНИКА З ТІЛОМ САМКИ ЗАБЕЗПЕЧУЄ ВІДСУТНІСТЬ НОРМАЛЬНОГО ІМУНІТЕТУ
ЗЛИТТЯ САМЦЯ РИБИ-ВУДИЛЬНИКА З ТІЛОМ САМКИ ЗАБЕЗПЕЧУЄ ВІДСУТНІСТЬ НОРМАЛЬНОГО ІМУНІТЕТУ
Новини науки / Біологія / 31.07.2020
Давно відомо, що самець глибоководного вудильника для спарювання вростає в тіло самки і зливається з ним назавжди, але лише тепер з'ясували, чому її імунітет не відкидає і не атакує його.
Риби-вудильники відомі незвичним способом спаровуватися, при чому невеликий самець, вчепившись у тіло своєї обраниці, може частково або повністю зливатися з нею. У такому разі він перетворюється на щось подібне до «паразита» й отримує від самки все необхідне і лише продовжує справно продукувати сперматозоїди. Це позбавляє риб від необхідності кожного разу шукати собі партнера на дефіцитному ресурсами і вкрай рідко заселеному дні. Однак найбільше такі відносини інтригують імунологів.
Досить згадати, як важко вдається медикам знайти сумісні органи для трансплантації, незважаючи на використання препаратів, які тимчасово пригнічують імунітет. Однак при злитті вудильників цього не відбувається – це якби хворий при пересадці міг без проблем прийняти будь-який випадково обраний орган. Як це відбувається, з'ясували лише нещодавно: автори нової статті, опублікованій в журналі Science, повідомляють, що у вудильників може зовсім не бути набутого імунітету.
Нагадаємо, клітини імунної системи здатні розпізнавати появу чужорідних клітин і «дивних», незвичайних для організму молекул. Фрагменти таких молекул представляються (репрезентуються) В-лімфоцитам, що виробляють міріади випадкових різновидів антитіл. Це дозволяє підібрати антитіла, які краще зв'язуються з чужорідними структурами, дозволяючи їх нейтралізувати.
Щоб з'ясувати, чому у вудильників цього ніби не відбувається, Томас Бем (Thomas Boehm) і його колеги ізолювали ДНК представників 10 видів глибоководних риб, чотири з яких при спаровуванні тимчасово з'єднуються тілами, а шість – зливаються раз і назавжди. Крім того, було переглянуто геноми трьох видів вудильників, які живуть на мілководді та спаровуються без з'єднання організмів.
Така робота виявила, що у видів, які зливаються, порушена робота генів RAG, а у деяких – і генів білка AICDA. Ці гени забезпечують «перемішування» потрібних фрагментів ДНК в В-лімфоцитах для виробництва різноманітних антитіл, дозволяючи імунітету підібрати відповідний «ключ» до будь-якого чужорідного антигену. Вудильники Photocorynus spiniceps і Haplophryne mollis, у яких відсутній і RAG, і AICDA, виявляються зовсім не здатні виробляти антигени.
Для людей такий імунодефіцит вкрай небезпечний, і як виживають при цьому вудильники, залишається не зрозумілим. Можливо, їх рятує особливо потужний неспецифічний імунітет, що дозволяє обходитися без адаптивного. Але можливо, що у вудильників реалізується якийсь власний варіант адаптивного імунітету, що відрізняється від класичної схеми з виробленням і підбором антитіл, характерного для всіх хребетних?